Минулого тижня тут з'явилась стаття про Ейфелеву вежу, нарешті я знайшов час щоб перекласти не менш цікаву статтю про те як одному аферисту вдалося продати її. Так, Віктор Люстіг продав Ейфелеву вежу у 1925му році, і навіть не один раз, а двічі протягом двох місяців!
Щоб зрозуміти, як же йому це вдалося треба спочатку дізнатись ким він був.
Віктор виявив свій талант переконувати людей ще будучи юнаком. Він володів кількома мовами і подобався людям. Незабаром він міг починати розмову майже з усіма. Він почав з малих афер, але незабаром відточив свої навички до того що міг легко впливати на довіру людей. З метою асоціювати себе з багатіями, Віктор почав крутитися в тих же місцях, де і вони. Тоді він почав плавати на океанських лайнерах між Європою та Америкою. На борту він грав з себе заможного бізнесмена який не дуже переймається рахуванням грошей. Він швидко заводив друзів серед пасажирів і вишукував найбагатших та найбільш вразливих для його афер. Коли його нові друзі відчували себе комфортно з ним, і заходила розмова про гроші, він ніби знехотя розкривав таємницю свого багатства, його "ящик з грошима". Ящик був майстерно створений з червоного дерева з латунними циферблатами та роликами всередині, який, як він стверджував, може друкувати сто-доларові банкноти. Він демонстрував це, засунувши всередину разом з чистим папером одну банкноту, а потім, після шести годин "хімічної реакції" він витягував з іншої сторони дві справжні купюри.
Він вважав, що набагато краще обдурити одного багатія ніж багатьох звичайних людей . До кінця плавання він знав які люди були вразливими для його афер. Потім він пропонував ящик для продажу. Побачивши справжні купюри вони вже були впевнені у тому що ящик справді працює. Він неодмінно подавав скриньку перед висадкою з судна за суму близьку до $ 10000. Одного разу він навіть отримав прибуток у розмірі $ 25000, а це, якщо порівняти, десь $ 250000 сьогодні.
В чому був фокус? Він вставляв кілька справжніх купюр в ящик для демонстраційних цілей, а шість годин для "хімічної реакції" були просто забезпеченням достатнього часу для втечі. На той час, коли жертва відкривала істину, Віктор вже був достатньо далеко.
Коли йому набридла ця афера він відправився в Париж, щоб провернути іншу. У той час Париж був центром цивілізованого світу, і він був сповнений оптимізмом. Одного ранку, насолоджуючись чашкою кави в своєму улюбленому кафе, Віктор прочитав цікаву газетну статтю, обговорення щодо витрат на утримання 36-річної Ейфелевої вежі.
Вежа була побудована у 1889 році і вже давно мала бути розібрана. Багато хто не любив її, тому що вона дуже відрізнялась від інших історичних будівель Парижу, і стирчала на горизонті як іржава металева вежа. Багато парижан вважали вежу більмом на оці і не пасуючою до класичних будівель міста та вважали що вона має бути знесена, інші ж навпаки ставилися до неї як до ікони. Інша проблема полягала в тому, що вежа почала іржавіти і для бюджету міста було проблематично знайти кошти на підтримку її задовільного стану. Думки громадян розійшлися, і коли це відбулось Віктор побачив шанс провернути аферу.
Мислячи так, як тільки аферист може мислити, він розробив схему, щоб заробити трохи грошей і зробити неможливе, продати вежу.
Він підробив декілька бізнес-карт і називав себе "Заступником директора у Міністерстві пошти і телеграфу". Потім він розіслав листи шести найбільших дилерів металобрухту і запросив їх на таємну нараду для обговорення не менш таємного бізнесу. Він оплатив їм один із найкращих готелів міста і годував та поїв їх. Підкреслюючи необхідність тримати все в таємниці і тримати дискусію подалі від суспільства, він запевнив дилерів що рішення знести вежу вже прийняте. Він сказав що їх ставки були необхідні для того, щоб місто могло визначити реальну вартість заощаджень і щоб після зносу вони могли повідомити суму громадськості. Один з них отримає контракт на демонтаж і продаж вежі, якщо вони зроблять свої ставки протягом чотирьох днів.
Він намагався переконати дилерів під час екскурсій лімузином. Потім Віктор обговорював деталі з кожним з них окремо. Він хотів переконатися, що всі вони мали рівні можливості і що більш важливо, хто зацікавлений більше за інших. Один виділявся серед інших, і виглядав трохи як селюк. Андре Пуассон був новачком у Паризькому бізнесі та хотів цим контрактом заробити собі репутацію. Віктор оцінив його найбільш уразливим для шахрайства. Коли Андре почав ставити запитання та запідозрив щось, Віктор відвів його в сторону і зізнався, які мізерні зарплати він зробив в якості державного службовця і натякав на хабар. Як не дивно, але це заспокоїло дилера, тому що хабарництво було звичайною справою у Парижі, і врешті-решт не став би шахрай просити в нього хабара, чи не так? Кілька таких натяків і Андре вже був готовий дати хабара у розмірі $ 20000 за можливість отримати договір. Наступного дня, Андре віддав Віктору $ 20000 готівкою плюс $ 50000 власне за Ейфелеву вежу, а за годину Віктор із грошима вже сидів у потязі до Відня.
Віктор шукав інформацію щодо своєї афери у Парижі, але дуже здивувався коли навіть через місяць по неї не було і згадки. Мабуть, Андре було соромно розповісти про це і зробити себе об'єктом насмішок. Недовго спочиваючи на лаврах, Віктор вирішив провернути аферу ще раз і повернувся в Париж. Цього разу він обрав шість інших торговців металобрухтом, але на жаль на цей раз один з дилерів попередив поліцію про ці дивні спроби продати вежу.
Віктор встиг втекти до Америки, де він задовольнявся тим, щоб обманював американців всіх класів і професій, в тому числі навіть шерифа в штаті Оклахома яким він продавав свої "ящики з грошима". Звичайно ящик швидко перестав видавати гроші і шериф зрозумів що його обдурили. Він знайшов Віктора в Чикаго, ткнув того пістолетом в обличчя і заарештував. Віктор спробував викрутитись і звинуватив у всьому бракований екземпляр і неправильні налаштування. Щоб лишитись на свободі він повернув шерифу $ 10000 і той його відпустив. На жаль для шерифа ці гроші були підробленими і він був заарештований в Новому Орлеані в момент сплати дивними сто-доларовими купюрами. Шериф провів кілька років у в'язниці і йому так і не вдалося знайти Віктора Люстіга, але, як і більшість аферистів, Віктор був врешті-решт спійманий і засуджений до тюремного ув'язнення.
У 1947 році він помер у в'язниці Алькатраз.
