Стокгольмський синдром

Стокгольмський синдром — дружба заручника з викрадачем — психологічний стан, який виникає при захопленні заручників, коли заручники починають симпатизувати викрадачам або навіть ототожнювати себе з ними.


Авторство терміну належить криміналісту Нільсу Біджероту (Nils Bejerot), який увів його в час аналізу ситуації, що виникла в Стокгольмі під час захоплення заручників в серпні 1973 року.


Деталі стану і його причини

* Заручники ототожнюють себе з захоплювачами в силу дії захисного психологічного механізму «не нашкодь своїм» — якщо загарбники «приймають», хоча б частково, заручника за свого, якщо дії заручника будуть сприйматись як спільні і позитивні, то йому не буде вчинено шкоди і навіть навпаки, його будуть захищати від штурмуючих.

* Заручник розуміє, що при спробі штурму він може постраждати. Замість неприємної, але терпимої ситуації, яка не передбачує безпосередньої шкоди, він може опинитись в більш напруженій ситуації, коли одна неправильна дія з чиєїсь сторони призведе до смерті або шкоди для здоров’я чи майна заручника. Заручник може постраждати не лише від захоплювача, який приводить погрозу у виконання, але й від куль штурмуючих або токсичної дії нейтралізуючого газу.

* При тривалому знаходженні в полоні заручник спілкується з захоплювачем, впізнає його як людину, починає розуміти його. Заручник розуміє причини захоплення, розуміє, чому захоплювач хоче досягти і яким способом; особливо це виявляється при захватах, які мають політичну причину — заручник впізнає претензії захоплювача до влади, переймається ними і може прийти до висновку, що позиція захоплювача — єдина вірна.

* Заручник психологічно дистанціюється від ситуації; вважає, що з ним таке статись не могло. Він спробує забути про ситуацію, займаючись конкретною діяльністю.



Захоплення заручників в Стокгольмі в 1973 році

23 серпня 1973 року о 10:15 Ян Ерік Улсон (Jan Erik Olsson), утікач з тюрми і не особливо небезпечний злочинець, увійшов в будівлю банка «Sveriges Kreditbank», дістав автомат, вистрелив в повітря і крикнув щось ніби «вечірка починається».

Він узяв в заручники чотирьох працівників банку — трьох жінок і чоловіка, імена заручників: Біргіта Лундблад (Birgitta Lundblad), Крістін Енмарк (Kristin Enmark), Елізабет Олдгрен (Elisabet Oldgren) і Свен Сафстром (Sven Safstrom). За вимогою Улсона, поліція звільнила і доставила в банк його співкамерника — Кларка Улофсона (Clark Olofsson).

26 серпня поліцейські просвердлили отвір в стелі і сфотографували заручників і Улофсона, однак Улсон помітив наміри поліції і почав стріляти, обіцяючи всіх перебити у випадку газової атаки.

Однак, 28 серпня газова атака все ж таки відбулась. Через півгодини після її початку захоплювачі здались, а заручників вивели цілими й неушкодженими.

Колишні заручники заявили, що боялись не захоплювачів, які нічого поганого їм не зробили, а поліцію. За деякими даними, вони за свої гроші найняли адвокатів Улсону і Улофсону.

В ході судового дослідження Улофсону вдалось довести, що він не допомагав Улсону, а навпаки, намагався врятувати заручників. З нього зняли всі звинувачення і відпустили. На свободі він зустрівся з Крістін Енмарк і вони стали товаришувати сім’ями.

Улсон був засуджений до 10 років тюремного ув’язнення, де отримував багато позитивних листів від жінок.



Відомі випадки


Патриція Герст

Патриція Герст (Patricia Hearst) була захоплена 4 лютого 1974 року групою «Симбіонійська визвольна армія» (Symbionese Liberation Army — SLA). Викрадачі отримали від сім’ї Герст 6 млн. доларів, але дівчина звільненою не була. Згодом з’ясувалось, що вона вступила до лав SLA і взяла участь у груповому збройному нападі.

В вересні 1975 року вона була затримана разом з іншими солдатами SLA.

Елізабет Смарт

Елізабет Смарт, 14-річна дівчинка, була викрадена, «ідеологічно оброблена» і повторно викрадена психічно хворим чоловіком, який чіплявся до неї протягом 2002—2003. років; після першого суворого примусового ув’язнення, Елізабет провела кілька місяців живучи зі своїм захоплювачем. Це можливо не є типовим випадком Стокгольмського синдрому оскільки вона стверджувала, що не любила свого викрадача і мала з ним контакти лише зі страху.

Івон Рідлі

Журналістка «Daily Express» Івон Рідлі була викрадена в Афганістані талібськими екстремістами в вересні 2001. року і утримувалась ними 11 днів. Протягом цього періоду вона обіцяла імамові, що вивчить іслам, якщо їй дозволять повернутись до Лондона. Івона прийняла іслам влітку 2003. року і наразі дотримується суворих ісламських поглядів. Однак, вона заперечує припущення що прийняття нею ісламу є результатом Стокгольмського синдрому, стверджуючи: «Я була залякана своїми викрадачами. Мене ображали, я була побита і позбавлена їжі. Це тривало допоки я не зізналась, що цікавлюсь ісламом»